Д.І. Шульженко, докторант
Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова
Останнім часом виникла можливість дізнатися про враження осіб з аутизмом про себе, своїх рідних, своє відношення до життя, їх розмірковування про своє місце в цьому житті з різних інформаційних джерел. Досліджуючи завдяки таким інноваційним можливостям ці тексти, ми знайшли багато фактів, які вказують на те, що не завжди думки вчених, які займалися або займаються проблемою аутизму бувають достатньо глибокими та вірогідними; можуть спрямувати інших вчених на адекватні шляхи подолання аутистичних порушень.
Одним з важливих інформаційних джерел є записи батьків, рідних, педагогів, лікарів, практичних психологів – саме тих, хто щодня спостерігає за позитивною або негативною динамікою розвитку аутичної людини. Інтерпритація їх думок, принципів, висновків, порад, результатів терапевтичної або педагогічної праці, – що складає той практичний корекційний досвід, який, природньо, може і зобов’язана використати психологічна наука. Тому, застосування герменевтичного методу з метою отримання даних про особливості психічного розвитку аутичних осіб, формування їх особистості ми вважаємо необхідним, доцільним і своєчасним.
Використання герменевтичного метода в нашому дослідженні полягає в накопиченні значної кількості матеріалу, інформація для якого надходила з різних світових та вітчизняних джерел. Розуміння цих текстів містить безліч даних про перебіг психічного дизонтогенезу у аутичних осіб, про становлення їх особистості, про сфери розвитку та реалізації їх природних здібностей, особливості спілкування, почуттів, емоцій тощо.
Історія становлення методу герменевтики у якості методу розуміння текстів, прийомів герменевтики, а саме прийомів інтерпритації текстів, основою яких є включення текстової інформації в більш широкий контекст знань з їх адаптацією, а значить, з доповненням додаткових значень, зафіксованих в тексті (пошуку „іншого”, прихованого). Сам текст приймається нами як проблема, де разом існує відоме і дещо невідоме, яке потребує трактування. Тому необхідно розробити схеми, моделі реальності, які будуть слугувати для „перкладу”. Вибір адекватних моделей інтеграції інформаційного матеріалу сприяє досягненню основної мети герменевтики: розуміти автора краще, ніж він сам себе розуміє (Schleiermacher F., 1931). Основним принципом розуміння Ф. Шлейермахер вважав процес „принципом руху по колу”, в якому ціле досягається, виходячи з його частин, а частини – тільки у співвідношенні до цілого. Поняття „інтеграція”, „розуміння”, „герменевтика” були представлені ним як рівнозначні.
Теоретичне обгрунтування застосування метода в психології пов’язане з іменем В. Дільтея (Diltey W., 1928). Німецький вчений В. Дільтей визначив різні види розуміння в залежності від його предметів:
1) розуміння як теоретичний метод, його критерії: „істина – брехня”;
2) розуміння дій, що потребує реконструкції цілей, на які спрямована дія, його критерії: „успішність – неуспішність”;
3) розуміння проявів „живого досвіду”: від продуктів творчості до актів життєвого розуміння поведінки (жестів, інтонації тощо), його критерій – „аутентичність”.
В працях пізніх представників герменевтики зберігається розподіл наукових напрямків за критеріями В. Дільтея. Так, А. Демер (Demer A., 1977) ділить всі напрямки пізнання на:
· герменевтичні (феноменологія, екзестенціалізм, психоаналіз, структуралізм);
· антигерменевтичні (біхевіоризм, критичний раціоналізм тощо).
В контексті нашого дослідження основних напрямків допомоги аутичним дітям практичні результати представлені психоаналітичною теорією як першим напрямком та біхевіристичними методами – як другим.
Розвиток теорії герменевтичного методу відбувався завдяки науковій дискусії між представниками різних філософських та психологічних шкіл: розширювалися межі значень терміну „герменевтика”, визначилася зона застосування герменевтичного методу в психологічному дослідженні, де об’єктами представлені психологічний аналіз унікальних продуктів творчості та унікальна психологічна індивідуальність людини, її неповторний життєвий шлях.
„Подолати аутизм” – сформулювали назву своєї роботи батьки Баррі і Самарія Кауфман, презентуючи власну програму „Son-Rise”, передбачену для допомоги дітям, які страждають на аутизм. З позицій нейролінгвістичного програмування герменевтичний метод досліджує величезні можливості назви, в якій відображена методологія принципів спеціальної дидактики, особливо в аспекті положень оптимістичної перспективи розвитку аутичної дитини, корекційної спрямованості процесу і результату „перемоги”, науковості і достовірності, – бо вже в назві репрезентуються ефективні наслідки великої батьківської праці.
„Порожня фортеця. Дитячий аутизм і народження Я” – класична монографія з пролем аутизму, в якій відображено науков- практичний досвід психоаналітика Бруно Беттельхейма, його власні погляди на аутизм. В самій назві автор конфронтуючими подає два поняття: „порожня фортеця” – актуальні особливості психічного розвитку аутичної дитини, і „народження Я” – найближча зона її можливостей. І між цими двома поняттями життя стоїть „аутизм” – проблема, яка досліджується та намагається вирішитися.
Можливості герменевтики розповсюджуються на інтерпритацію понять форми і змісту, категорій, структур, цілей, умов, організації та системи корекційних прийомів, крім того, мотивів, емоцій, почуттів аутичних дітей, їх батьків, соціального оточення, життєвих планів.
Сучасні погляди на аутизм формуються здебільшого на грунті заперечливої, негативної частки „не”, коли психологічний профіль аутистичного порушення майже не дає шансу на результативну корекцію. І тому важливою, на наш погляд, є теза про те, що герменевтичний метод „розуміння застосовується тоді, коли виникає потреба пізнати унікальний, цілісний, неприродній об’єкт (який несе печатку „розумності”) шляхом не перенесення його ознак в терміни „внутрішньої” мови дослідника і отримати в ході цього перекладу його оцінку та „пережиття розуміння” у якості результата процесу” (В.М. Дружинін, 2003).
Як класичні варіанти герменевтичного методу ми застосовували наступні методи:
– графологічний;
– фізіогномістичний;
– метод психоаналітичної інтерпритації;
– метод психолінгвістичного програмування;
– проективні методики;
– аналіз продуктів діяльності;
– біографічний метод;
– метод прикладного аналізу поведінки – ПАП;
– метод психологічної інтерпритації.
Головна особливість застосування герменевтичного методу в нашому дослідженні полягає в безпосередньому пізнанні психічної реальності аутичної дитини, її батьків, фахівців, які з ними працюють. Конкретно, ми використовуємо метод розуміння за В. Дільтеєм для пізнання тих, кого торкається проблема аутистичних порушень шляхом інтеграції в їх почуття, конструюємо модель психіки іншої людини у власній суб’єктивній реальності.
Інтерпритаційна схема, за якою ми будемо проводити дослідження, грунтується на основних теоретико-методологічних засадах світової та вітчизняної науки (І.Г. Єременко, В.М. Синьов, П.Я. Гальперін, М.К. Шеремет та ін.), клінічних аспектах спеціальної психології (Г.Ю. Зейгарнік, М.С. Певзнер, В.М. Башина, Д.М. Ісаєв, В.В. Лебединська), з модифікацією прийомів дослідження акцентуйованих особистостей (К. Леонгард, Б.Беттельхейм), авторського забезпечення конструктування ієрархії рівней психічних систем, рівней довільної та словесної регуляції (В.В. Лубовський).
Герменевтичний метод ми застосували в своєму дослідженні, інтерпретуючи не тільки письмове, а й усне мовлення суб’єктів експеримента.
Експериментом охоплено 27 друкованих текстів, які належать особам, страждаючим на аутизм, їх батькам та спеціалістам; 95 рисунків, малюнків, картин та іншого графіологічного матеріалу аутичних осіб, 100 зошитів аутичних учнів, 30 джерел (листів) в Інтернет-мережі, фотокартки аутичних дітей, аудіо-відеозаписи різних ситуацій з життя аутичної дитини.
Для проведення дослідження ми розробили спеціальну схему, яка дозволяє передбачати позитивні або негативні факти, що виникли в житті аутичної дитини.
Відомий німецький вчений, психіатр Карл Леонгард в монографії „Нормальні та патологічні особистості” (1964 р.) представив свою власну схему розуміння особливостей особистісного розвитку людини і вже в книзі „Акцентуйовані особистості” (1975 р.) подав власну концепцію акцентуйованих особистостей, яка отримала світове визнання і вплинула на розвиток досліджень з особистості людини. Він писав: „Я впевнений, що ми не досягнемо достатньої глибини при вивченні структури особистості, якщо будемо грунтуватися лише на одних теоретичних міркуваннях або на експериментальних дослідженнях. Необхідно обстежувати людину як таку, якою вона є в житті, – це дозволить перевірити ітеоретичні, і експериментальні дані. Тому особливим завданням я вважаю дати більше прикладів з життя ... людей, які в силу особливої структури особистості постійно вступають в конфлікт зі своїм оточенням. Тільки те, що може бути виведено із безпосередніх спостережень над живими людьми та їх вчинками, вважається психологічно достовірним”.
К. Леонгард пішов далі методу безпосередніх спостережень. На їх основі він виділив відомі типи акцентуацій характеру. Саме він застосував герменевтику, не розкривши її як метод, і, таким чином, довів глибину і точність диференціації різних за типом особистостей. В його роботі простежується переконлива лінія причинно-наслідкових залежностей між клінічними та психологічними компонентами акцентуацій, ментальних рис характеру і способу життя, ілюструються фрагменти життєдіяльності конкретної людини, а інтерпретуються вони як загальні риси для певного типу акцентуацій.
Становлення рис особистості в залежності від рівня розвитку вищих психічних функцій людини, особливо мислення, почуттів, здібностей, показано автором у вигляді прикладів з життя відомих людей.
Таким чином, не називаючи свій метод дослідження герменевтичним, К. Леонгардом, по суті, вперше був представлений матеріал, на підставі якого з’явилася психологічна класифікація, найбільш вірогідна для застосування в дослідженнях, які стосуються аномалій розвитку.
Слід відзначити, що концептуальна схема, за якою вчений досліджував або реальних пацієнтів, або літературних героїв ще досі не знайшла свого відображення в спеціальній психології.
Проведений нами аналіз концептуального підходу К. Леонгарда до вивчення акцентуацій дав наступні результати у вигляді схеми (схема 1).
Схема 1. Герменевтичне переведення тексту К. Леонгарда в схему.
Методика діагностики особистості
Умова: індивідуальний підхід.
Завдання: бесіда – спеціальні питання відсутні,
тести – майже не застосовувалися.
Форма завдань: спонтанно.
Засоби діагностики: спостереження та обстеження.
Сфера дослідження: 1) життєвий простір пацієнта – від близьких
та знайомих;
2) діяльність (у дорослих важче, у дитини легше).
Суб’єкт: пацієнт.
Специфічний сегмент
дослідження: міміка, жести, інтонації, модуляції голосу.
Теза К. Леонгарда: „Міміка – сама говорить про власну
діагностичну силу”.
Висновок: мімічна, жестикуляційна та фонічна система виразних
засобів – найважливіші в діагностиці.
Рекомендації
до подальшого
обстеження: врахувати висновок.
Прийоми обстеження:
1. Прохання висловитися про власне відношення до свого характеру:
– змалювати (усно) свій психологічний портрет;
– об’єктивація (зупинка розповіді) на фактах життя, вчинках.
2. Прохання навести приклади з власного життя:
– фіксується особливості поведінки людини в конкретній ситуації.
Comments