Адаптація аутичної дитини в навчальному закладі

Н.Андреєва

Коли ми розглядаємо проблеми, що пов’язані з аутичною дитиною, ми насамперед думаємо про дітей з особливостями розвитку. При цьому ми визнаємо, що аутисти розвиваються інакше, ніж звичайні діти. Порушення розвитку помічається батьками та лікарями ще до досягнення дитиною 3 річного віку і ці розлади охоплюють три сфери діяльності дитини, це порушення соціальної взаємодії, порушення соціального спілкування, порушення уяви та соціальної практики. *Порушення соціальної взаємодії. Відрізняють три типи подібних порушень: 1. Відчуженість. В крайньому вигляді повне байдужість до оточуючих, особливо до однолітків. Іноді використовують оточуючих, як «знаряддя виробництва». Багато дітей виявляють симбіотичну прив’язаність до матері або когось с близьких. 2. Пасивність. Така людина може приймати пасивну участь у спілкуванні, але без прояву ініціативи. Частіше усамітнюється та довгий час виконувати стереотипні дії. 3. Активність, але дивна. Легко контактують, але виявляють зацікавленість лише особистими темами, не звертаючи увагу на інтереси інших, їх відповіді та запитання. * Порушення соціального спілкування. Складнощі в вербальних та невербальних способах спілкування, а також в їх розумінні. Сюди ж відносяться такі порушення: - Відсутність бажання спілкуватись з іншими. - Ехолалії - Спілкування тільки в разі виникнення потреби - Вислови, що не відповідають ситуації - Постійне промовляння, ігнорування відповідей інших людей - Порушення мовленнєвого розвитку, насамперед комунікативної функції мовлення. * Порушення уяви та соціальної практики. • Комунікативна сфера: мовлення розвивається • обмежені та повторювальні інтереси, поведінка (складання іграшок одна на іншу, вирівнювання предметів у лінію, тощо) Незалежно від того, який саме діагноз буде поставлений дитині, аутичні розлади ґрунтуються на різній варіації можливостей дітей, але асоційованими симптомами виступають * Неуважність * Моторна гіперактивність * Імпульсивність та агресія * Проблеми з управлінням емоціями * Зміни на ЕЕГ і судоми * Пізнавальні проблеми – затримка розумового розвитку * Сенсорні проблеми Звичайно, що така симптоматика значно погіршує можливість адаптації дитини в навчальному закладі, незалежно від типу.

Актуальність проблеми аутизму постає на сьогодні особливо гостро в Україні в сфері освіти. Загальна неготовністю системи освіти прийняти на себе зобов’язання навчати дітей з аутизмом, ускладнюється такими факторами: • складністю порушення психічного розвитку , основними ознаками якого є порушення соціальної взаємодії, соціального спілкування, уяви та соціальної практики (так звана тріада аутизма) • стереотипна поведінка, що зазвичай тісно пов’язана з тривожністю та враженістю аутичної дитини • нерівномірність інтелектуального розвитку • відсутність програмного та методичного забезпечення , затвердженого Міністерством освіти та науки України, що враховують особливості аутистів • недосконалістю законодавчої бази, що дає можливість визнавати наших дітей ненавченими • дефіцит учбових закладів, що мають групи-класи для дітей з комплексними дефектами та малою наповненістю

Якщо ми більш прискіпливо розглянемо причини, що роблять цю проблему такою гострою, то на перший план вийде т.з тріада порушень Лорни Вінг та стереотипність поведінки. Тобто, коли вперше аутична дитина приходить до навчального або реабілітаційного закладу, саме зміна звичних життєвих стереотипій, порушення пов’язані з соціальною взаємодією, спілкуванням, уявою та практикою унеможливлює швидку та безболісну адаптацію аутистів в нових умовах. Кожна людина з тривогою сприймає такі глобальні зміни в житті, як нова сфера діяльності або навіть зміна міста діяльності. Для аутиста така зміна не тільки посилює загальну тривожність, а стає тривалим и дуже значущим стресом. Велика кількість сторонніх незнайомих людей, нове, ще невивчене приміщення, необхідність слідувати зовсім непритаманним раніше правилам поведінки, неспроможність вплинути на планування діяльності. Перераховані труднощі важко сприймають звичайні діти, що вперше відвідують дошкільний заклад або школу. Для аутичної дитини ці труднощі тільки верхівка айсбергу, а прихованими є страхи, напруження від гіперчутливості до звуків, запахів, світла, відсутність зручних меблів, тощо. Уявіть себе за робочим столом на пероні метро. Наскільки комфортно Ви будете себе почувати? Чи зможете Ви скласти хоч малесенький письмовий документ або звіт? Погодьтеся, що для аутиста опинитися в групі або класі де поряд з ним буде перебувати ще більше 10-15 дітей ( а в звичайних дошкільних закладах та загальноосвітніх школах близько 30), рівноцінно перебуванню у метро в годину пік. Звичайна дитина згодом призвичаїться до нових умов та вимог, а аутист буде накопичувати стрес і ще більш невротизуватися. Це може проявитися в підвищенні гіперактивності, істеричності, ехолалій, поновленні або посиленні стереотипних рухів або маніпуляцій. Зрозуміло, що в існуючих державних освітніх закладів, незалежно від типу (загальноосвітні, корекційні, допоміжні, спеціалізовані), створити сприятливі для аутиста умови майже неможливо. Це і є головною причиною того, що переважна більшість аутичних дітей отримує освітні послуги індивідуально та на дому. Тобто, у віці 6-7 років, коли у більшості аутистів починає проявлятися тяга до спілкування , вони навпаки опиняються зачиненими в стінах власної квартири. Поряд з дитиною відірваною від соціуму, зазвичай, опиняється і мама. Всі ці складові призводять до вторинної аутизації дитини та родини в цілому. Проміж тим, розглядаючи якість освітніх послуг, що отримує дитина на дому, можна дійти висновку, що вони вкрай низькі. Тут є і об’єктивні та суб’єктивні причини. Дитина яка живе сталими стереотипами не допускає на особисту територію сторонніх людей. Власну ж квартиру вона сприймає не тільки як особисту територію, а й тісно пов’язує з нею режим дня, діяльність та спілкування з обмеженим колом рідних. Втручання на цю територію зустрічається негативно. Дитина починає уникати учителя, ховатися, вигадувати причини для припинення занять. З трьох годин, що вчитель присвячує аутисту двічі на тиждень, плідними є значно меншій проміжок часу. Вчителі, переважно, не мають спеціальних знань, що могли би допомогти їм успішніше взаємодіяти з аутистом. Непоодинокі випадки, коли після декількох років навчання в таких умовах або в спеціалізованих закладах , аутиста визнавали ненавченим. Це звучить особливо ганебно на фоні проголошення підписання Конвенції прав дитини, стремління удосконалити законодавство у відповідності з прийнятими Європейськими цінностями. Ще гірше справи в області дошкільного навчання. Дітей з порушеннями аутичного спектру намагаються направити в дошкільні заклади для дітей з розумовою відсталістю, затримкою розвитку, іншими тяжкими сукупними дефектами, в кращому випадку - в логопедичні дошкільні заклади. Але, поведінкові особливості дуже часто стають наперешкоді успішної адаптації навіть в невеличкий колектив такого закладу. Загалом можна прийти до висновку, що діти аутичні розлади в яких найбільш помітні, є небажаними в освітніх закладах. Яку альтернативу можна запропонувати? В більшості країн, навчальні та реабілітаційні заклади для аутистів є або приватними, або з частковим державним фінансуванням, або існують за рахунок спонсорських та благодійних внесків. Чому так відбувається? Відповідь дуже проста – для успішної роботи с аутистами співвідношення учитель – учень наближається 1 до 2,3. Жодна країна світу не може дозволити собі такої розкоші. Таким чином, створення таких Центрів реабілітації та спеціалізованих шкіл для аутистів для держави економічно невигідно. Якщо ж дитина з аутизмом має первинну підготовку та не має значних порушень на інтелектуальному рівні, ми можемо говорити про інклюзивне навчання. Так при інклюзивному навчанні, необхідно залучення лише супроводжувача-адаптора, якого в інших країнах оплачує держава, а у нас про таке можна тільки мріяти. Хоча це було б гарним початком професійної діяльності для випускників педвузів та молодих психологів. Здавалось би досить оптимістична картинка – лишилось домовитись про умови оплати адаптера і можна бути спокійними за майбутніх аутистів. Але, ключова фраза – «дитина має первинну підготовку». Ми знову повернулись до тих причин, що стають на перешкоді навчання та корекції аутистів. Чи можлива первинна підготовка до школи аутичної дитини в дошкільному закладі, будь він навіть корекційним? Маловірогідно. Насамперед тому, що переважна більшість вихователів не знайома з особливостями розвитку аутичної дитини та методами роботи з ними. Але аутична дитина може бути навчана вчитися. В умовах благодійних, приватних установ, де є можливість залучити команду спеціалістів для індивідуальної роботи та роботи у невеликих групах. Розглянемо на прикладі БО «Школа-сходинки», яким чином може бути структурована робота з аутистами. Наша школа створювалась для дітей з аутизмом та східними порушеннями емоційно-вольової сфери, які не мають можливості отримувати освітні послуги в системі державної освіти. Малося на увазі, шкільне навчання. Але, час вносить свої корективи. З першого дня роботи до нас стали звертатись батьки 3, 4, 5-ти річних дітей. Для нас стало очевидним, що набагато вірогіднішим буде реабілітація дитини, яка в такому віці почала отримувати корекційні послуги. Батьківська зацікавленість пояснюється тим, що вони: 1. Мають велику надію вплинути на ситуацію. 2. Не знаходять підтримки в дошкільних установах, дуже часто дітей просто виключають з дошкільного закладу за неадекватну поведінку. 3. Діти не мають можливості отримати реабілітацій та корекційні послуги мультідисциплінарної команди, навіть перебуваючи в дошкільному закладі. 4. Поступово батьки втрачають надію, що це «минеться» само по собі без допомоги фахівців.

Коли аутична дитина приходить на заннятя вперше, і якщо до цього вона не мала можливості відвідувати заннятя в дошкільному закладі, то по-перше кидається в очі її напруженість. Переступає з ноги на ногу, ховається за батьків або, навпаки виявляє активність. Починає носитися по кабінетах, не зупиняючись на хвилину, голосно протестує проти намагання її зупинити. Дитина відчуває дискомфорт, що провокує і без того підвищену тривожність. Необхідно дати можливість аутисту вивчити приміщення, ознайомитись з предметами та іграшками, що її зацікавили. Коли ми бачимо, що дитина заспокоїлась і відчула себе в безпеці, можна сказати, що перший самий маленький крок ми вже зробили. Якщо ваше приміщення обладнано таким чином, що дитина не має асоціацій з стресовими для неї ситуаціями, це відбувається дуже швидко. Допомогти тут може кольорова гама оформлення, приємне світло, а головне, велика кількість іграшок та зручне для гри обладнання. Мама або інший близький родич при цьому знаходиться неподалік для того, щоб при першій же необхідності бути поряд з дитиною. На цьому етапі дуже важливо витримати правильні часові рамки – не треба поспішати з втручанням педагога-психолога, але й час відведений на вивчення приміщення не повинен буди довший за час-півтора. Другим кроком має стати залучення дитини до співпраці з психологом або педагогом. Для цього, дуже ненав’язливо дорослий починає втручатися в гру аутиста. Дитина зацікавилась маленькими машинками – покажіть які ще э, почав маніпулювати кубиками, покажіть, що їх можна завантажити в кузов іграшкової вантажівки. Більшість дітей починають розбирати вкладки Монтесорі. Це зручніше робити за столом – і ви вже поряд з аутистом за партою, ще можливий варіант - на килимку. Ми можемо допомагати вкладати елементи, показати, що їх можна прикласти до паперу та обвести олівцем. Так поступово, переходячи від спостереження до допомоги, ми починаємо співпрацювати з дитиною. На цьому етапі дуже важливо не злякати дитину своїм натиском. Ви повинні переконатись, що дитина на емпатичному рівні вас сприйняла і не бачить в вас загрозу. Краще зачекати і не переходити до більш складних форм роботи, якщо дитина активно проти цього. Але, я не є прибічником пасивного чекання, поки аутист сам виявить бажання удосконалюватись. Змінюйте форми роботи, залучайте на допомогу батьків, щоб була підібрана працююча мотивація. Мотивацією до співпраці у аутиста не буває задоволення від спілкування, тому це може бути щось матеріальне (цукерки, улюблений напій, обіцянка дати цікаву гру, яка поки що схована). Небажано, щоб мотивація була відстрочена в часі. У маленьких дітей це зовсім не спрацьовує, а у старших можуть виникнути складнощі після занять. Третім кроком стане поширення об’єктів співпраці. Тобто, дитина залучається до роботи з психологом, педагогом, музичним терапевтом, логопедом. Якщо немає спротиву, можна вже на цьому етапі спробувати підключити до занять не одну, а 2-3 дитини східного темпераменту. Можливо, що це будуть діти одного віку, а можливо і більш старші або молодші. Головне, перші дні не залучати разом дітей, які голосно протестують та схильних до страхів, напружених. Четвертим кроком стає створення сталих правильних стереотипів поведінки. На це слід звернути особливу увагу тому, що вразі створення стереотипів, які будуть заважати працювати в подальшому, відійти від них може бути дуже складно. Наведу приклад. Дитина відвідує школу з 1 вересня., до цього 4 роки навчалась в спеціалізованих класах для аутистів. До школи їхати дуже далеко (дорога займає майже 2 години). Хлопчик звик, що спочатку він п’є чай та снідає, а потім починає працювати. Поступово, дитина стала затягувати процес сніданку. При спробах виправити ситуацію, ми отримали активний спротив. Особливо слід звернути увагу, на створення правильних стереотипів учбової діяльності. Намагатися з перших днів працювати в умовах, наближених до шкільних. Писати та малювати за партою, правильно оформлювати робочий зошит, дотримуватись більш суворих правил в іграх з предметами, якщо ви вчитесь рахувати, тощо. Закріплення таких створених стереотипів може бути дуже довготривалим, особливо, якщо дитина часто пропускає заннятя або в процес роботи втручаються сторонні. Тут сторонніми можуть виступати і батьки дитини. Саме тому, коли дитини вже звикла до приміщення, прийняла умови співпраці, бажано почати уникати присутності батьків на заннятях та, загалом, в приміщенні школи. Якщо дитина цього не дозволяє, перевести батьків в приміщення де б дитина могла їх знайти, але далі від класів. П’ятим кроком буде ускладнення завдань, які ми даємо дитині. Для полегшення роботи ми пропонуємо чітко структурувати заннятя. Аутисту значно легше, коли ще на початку заннятя ви попередити його, що треба буде зробити. Бажано, щоб видів діяльності було декілька, але дитина повинна знати, що її чекає і коли вона може піти. Види діяльності краще чередувати – так комплексне заннятя може складатися: • повторення назв геометричних • порівняння фігур за розміром (на дошці) • кольором • рахування геометричних фігур і співвідношення кількості та числа • обведення їх за трафаретами • обведення різної кількості різних форм (1- круг, 2 – трикутники, 3 – квадратики) • штрихування фігур • обведення геометричних фігур різних форм та розмірів (за матеріалами «Підготовка руки до письма») • аплікація з елементами конструювання за інструкцією (з квадрата, кругів та прямокутників скласти та приклеїти машинку, назвати фігури та кольори)

Наступним, шостим, кроком може бути поєднання на одному занятті декілька учнів. Це може статися цілком випадково. Тобто, якщо під час заннятя з одним учнем до Вас в клас зайшов інший , можна спробувати їх поєднати. Головне, щоб діти не були категорично проти один одного. Дуже цікаво, але за темпераментом діти можуть бути зовсім різними. Наприклад, якщо за однією партою опиняються закомплексований, затиснутий артист і до нього приєднується досить гіперактивна дитина, то перший починає швидше працювати, а гіперактивна неуважна дитини починає звертати увагу на спільне завдання і приєднується до роботи. Тут не може і не буває універсальних варіантів. Завжди необхідно звертати увагу на соматичний стан дітей, їх загальний настрій сьогодні, бажання спільно працювати, інакше урок може бути зірваний для двох. Сьомий крок – ми намагаємось поєднати в статичні групи 2-3 дитини. Тобто, група-клас починає спільне існування за статичним розкладом . Ці діти повинні витримати не тільки розклад занять, що буде для них спільний, а й завдання будуть однаковими та об’єм їх буде співпадати. Такі групи підібрати складно, тому можуть біти відхилення, але бажано, щоб вони буле незначними. Таким чином, ми створюємо для аутичних дітей своєрідний тренажер школи. Якщо, в такому сталому колективом навіть один-два з 3 дітей зможуть опанувати програму початкового класу, його подальша адаптація до шкільних умов буде значно імовірніша. Можливо, що дитина, яка вже володіє уміннями, знаннями та навичками першокласника, знов почне все це вивчати в першому класі звичайної або спеціалізованої школи.